Письменники Сумщини
Дмитро Білоус
24 квітня 2015 року виповнилося 95 років від дня народження визначного українського поета, лауреата національної премії ім. Т.Г. Шевченка, літературних премій ім. Л.Українки, О. Пчілки та М.Рильського, нашого земляка Дмитра Григоровича Білоуса.
Народився Д. Білоус у селі Курмани на Сумщині. Він був десятою дитиною, а всіх їх у батька було одинадцятеро. Мати Дмитра була жінкою великої доброти, лагідної вдачі. Вона ніколи не підвищувала на дітей голос. А коли посилала когось із хлопців до колодязя, просила: «Принеси, спасибі тобі, синку, відерце води». І оце «спасибі тобі» за ще не виконану роботу чудодійно впливало на дітей: не було такого випадку, щоб хтось не послухався. Батько – сільський мудрець, книжник, порадник і заступник односельців, які обрали його народним суддею. У сім’ї шанували слово, книжки в домі оточували Дмитрика з раннього дитинства.
Хлопчиком приїхав Дмитрик до Харкова, де він працював і вчився в дитячій трудовій комуні. Тут народився перший його вірш «Весняні акорди». Він вступає на давно омріяний філологічний факультет Харківського університету. Його однокурсниками були Олесь Гончар та Григорій Тютюнник. Війна перервала навчання, і Дмитро йде в складі студентського батальйону на фронт. У перших оборонних боях на Київщині у серпні 1941 року був тяжко поранений. Минуло більше року лікування в госпіталях, і молодий боєць знову стає до лав армії у 1943 р. тепер уже в складі української редакції радіомовлення для партизанів України .
Незабаром, 1948 року, відбувся його літературний дебют як поета – вийшла в світ збірка гумористичних та сатиричних віршів «Осколочним».
Ще одна дуже яскрава грань таланту Дмитра Білоуса — перекладацтво.
У його творах, де немає надокучливих настанов, кожен неодмінно знаходить щось нове й цінне для себе. А переконатися в цьому можна прочитавши книжки «Пташині голоси», «Упертий Гриць», «Про чотириногих, рогатих і безрогих», «Лікарня в зоопарку», «Турботливі друзі», «Сад на Лисій горі», «Веселий Кут», «Гриць Гачок».
В історії малої батьківщини, як сонце в краплині роси, відбивається історія великої батьківщини. Книжка Дмитра Білоуса «Ромен хіба не родич Рима?» – про рідний край, корінь роду, красу назв міст і сіл, їхню праглибину. В поетичній формі цікаво, а то і дотепно, автор розкриває нам назви сел, річок, на яких вони стоять, вулиць і кутків, урочищ.
Секрет популярності творів Д. Білоуса дуже простий, він – у дивовижній винахідливості, вигадливості й майстерності автора, у його вмінні говорити з читачем про серйозні речі невимушено й дохідливо.
13 жовтня 2004 року на 85 році життя полинув сивим журавлем понад своєю рідною Сулою у вічність знаний, шанований, неперевершений Дмитро Білоус.
Анна Коршунова
Анна Коршунова (Шевченко) народилася 29 травня 1970 року у Кіровограді. Закінчила СумДПУ ім. А.С.Макаренко. Журналіст, викладач, дитяча письменниця. Автор книг «Фроська – кімнатна фея», «Справжні друзі», «Пригоди лицаря Морквицаря і принцеси Картоплеси», «Разом веселіше», «Паровозик Пузя», дитячих віршів, п’єс. Лауреат премій«Просто так», «Коронації слова», дипломант І Корнійчуковської премії, член Національної спілки письменників України.
Тривалий час Анна писала лише для своїх дітей, їх друзів, дитячого садочка, школи. Лише щасливий випадок підштовхнув її надіслати власні твори до видавництва. І буквально через тиждень передзвонили і повідомили, що оповідання буде опубліковано.
Ще одне захоплення Анни – ляльки ручної роботи, серед яких – кінь, ельфи та різноманітні кімнатні феї – ванільна, імбирна, садові, пташниця. У кожної феї є червоне сердечко – за словами майстрині, вона не шиє їх, а матеріалізує.
Анна Коршунова отримала першу премію фестивалю «Гранд Коронація слова – 2015» в номінації «Прозові твори для дітей» за твір «Комп і компанія».
Як поталанило Сумщині мати таку обдаровану і світлу особу як Анна Коршунова. Людину, яка дивиться на світ очима дитини, знаходить прекрасне у простому, робить буденне казкою…
Олександр Олесь
Все навколо зеленіє,річка ллється і шумить.
Тихо, тихо вітер віє і з травою гомонить.
Як тут всидіти у хаті, коли все живе,цвіте,
скрізь дзвенять пташки крилаті, сяє сонце золоте…
О.Олесь
Народився Олександр Олесь (справжнє прізвище – Кандиба) 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля, що неподалік від Сум.
Чільне місце у творчості цього яскравого самобутнього лірика займалитвори для дітей. Треба відзначити, що писати дитячі твори поета спонукало народження свого первістка – сина Олега, якого О. Олесь називав ласкаво і ніжно Лелекою. Батько-поет прагнув полегшити своєму синові шлях до пізнання величного світу природи, оволодіння азбукою, а тому склав для нього алфавіт віршами. Кожна літера в цій абетці означає то квітку, то звірятко, то рибину, то пташину… Всі вони легко запам’ятовуються, розширюють кругозір та уяву дитини.
Олександр Олесь оспівує у своїх дитячих віршах героїв, яких найбільше полюбляв син, – зайчиків, півників, курей, качок, гусей.
Чи не найбільш щедрі на живописні замальовки, музичні тони Олесеві поеми «Хвиля» та «Щороку». В них навколишній світ виграє неповторними звуками і різнобарв’ям кольорів. Невимушено і тонко автор зумів передати стихію і привабливість кожної пори року з її прикметами. З любов’ю до всього живого на землі розповів про найулюбленіших своїх друзів природи – лебедів і метеликів, снігурів і білок, щигликів і бджілок.
Наприкінці життя Олександрові Олесеві доля подарувала другого сина, якого назвали Олександром. Для своєї однорічної дитини Олесь пише прекрасну поему «Водяничок», яку можна вважати своєрідним заповітом, надією, що і цей хлопчик пізнає красу природи і пройметься образним сприйняттям довколишнього світу. Так і сталося. Син поета Олександр Кандиба, що живе нині в Празі, має чутливу душу, пише вірші.
Чимало віршів для дітей розпорошено у поетичних збірках письменника для дорослих.
Олександр Олесь відомий ще як перекладач дитячої літератури. Він залишив багату спадщину мистецьких перекладів творів Г. Гауфа, арабських казок, «Пісні про Гайавату» Г. Лонгфелло.
Олексій Петрович Столбін
Головне не те, ким людина стала,
а те, якою вона стала.
О.Столбін
Олексій Петрович Столбін народився 3 листопада 1922 року в селищіТьоткине на Курщині (Росія). Батьки переїхали до України, коли Олексію виповнилося 5 років. Спочатку жили в місті Конотоп, потім його родина переїхала до села Грузького Конотопського району, де він навчався в школі. Закінчив Сумський педагогічний інститут. Учасник війни, нагороджений орденами та медалями. Закінчив Глухівський учительський та Сумський педагогічний інститути. Пройшов шлях від учителя сільської школи до першого заступника завідуючого Сумського обласного відділу народної освіти. Член Національної спілки письменників України з 1974 року. З 1980 року очолював обласне літературне об’єднання, а в 1985 році, коли була створена Сумська письменницька організація, обраний її керівником. Автор більше 20 книжок на шкільну та природоохоронну тематику. Серед найвідоміших книг Олексія Столбіна варто назвати:«Давайте дружить», «Школа романтиків», «Вожата з Берізок», «Терористка», «Хмари над Журавкою», «Через терни», «На зламі тисячоліть», «Листопад», деякі з них вивчаються в школах на уроках літератури рідного краю. Лауреат літературних премій імені Миколи Трублаїні та імені Миколи Хвильового. Член Всесвітньої асоціації дитячих письменників.
Платон Микитович Воронько
Платон Микитович Воронько
Платон Микитович Воронько народився 1 грудня 1913 р. у с. Чернеччина на Сумщині. Батько його був сільським ковалем, дід — мандрівним лірником. «Мати моя, Марфа Іванівна, — згадував пізніше поет, — була ніжною, сором’язливою і постійно сумовитою жінкою. Природа нагородила її винятковим голосом. Зимовими вечорами, сидячи за прялкою чи ткацьким верстатом, вона співала тихо й сумно, ніби в піснях розмовляла сама з собою. Сліпий дідусь на зимову холоднечу повертався додому і теж співав під ліру чи кобзу козацькі думи або ним же придумані пісні зі страшними сюжетами. Так що в нашій сім’ї достатки були, вважай, тільки в піснях». Платона природа також наділила чудовим голосом і слухом.
У дитинстві хлопець виховувався вдома, а з одинадцяти років – в охтирському дитячому містечку-інтернаті.
Він є автором понад 30 збірок віршів і поем та великої кількості книжок і книжечок для дітей.
Серед творів, написаних ним для дітей, є вірші, балади, казки і фантастичні поеми як героїчного, так і побутового характеру. Ці твори багатопланові жанрово і тематично, розраховані на сприймання малят та школярів. У них насамперед впадають в око невимушеність авторської розповіді чи розмови з дітьми.
Він тонко відчуває гумор народної примовки, приказки, приповідки, охоче і з великим тактом використовує веселий, влучний жарт. Близький до народної поетичної творчості засіб ми знаходимо в багатьох віршах Воронька, як, наприклад, «Про бичка», «Пиріг», «Обновки», «Не хвались».
Серед дитячих творів П. Воронька особливе місце займає драматизована поема «Казка про Чугайстра» – це один з найкращих і найдовершеніших творів такого жанру. Твір приваблює читача чарівністю поетичних картин, в яких тонко поєднується казкове, фантастичне з реальним. Це високопатріотичний твір.
Дитячі вірші автора містять значний виховний потенціал.
Провідна тема творчості П. Воронька — праця. Кілька десятиліть ходить по країні Дитинства хлопчик Помагай — роботящий, чесний, завжди готовий прийти на допомогу. Враховуючи здатність дитини до наслідування, її бажання бути кращою, поет радить:
Ось і ти часу не гай.
Будь, як хлопчик Помагай.
З віршів останніх років Платон Микитович дуже любив жартівливу «Пісню вороного», де обґрунтовувалося його власне прізвище:
Коли був я тонконогим
лошаком,
Називали мене люди
вороньком,
Заплітала в сизу гриву кісники
Мила юнка, що водила до ріки…
П. Воронько залишив свій яскравий слід в українській поезії. Своєю творчістю він вплинув на багатьох українських митців, зокрема на В. Симоненка, Д. Павличка та ін.
Платон Воронько — «поет-пісняр» (за словами М. Рильського). Кілька десятків його віршів покладено на музику, деякі і них стали популярними піснями.
«Я не знаю, чи читатимуть те, що я написав для дорослих, а діти читатимуть довго…» – був переконаний Платон Воронько. Так, його вірші стали улюбленими для багатьох поколінь юних читачів, вони живуть між людей, звучать на дитячих святах, вивчаються в школі, його книжки для малят виходили мільйонними накладами.
Анатолій Іванович Давидов
Анатолій Іванович Давидов
Анатолій Іванович Давидов народився 8 лютого 1938 року в селі Бочечки Конотопського району Сумської області в сім’ї вчителів. Письменник, педагог, біолог, лауреат премій імені Лесі Українки (за кн. «Знай, люби, бережи»), ім. О. Пчілки (за кн. «Цілющий камінь»), заслужений працівник культури України.
З-під його пера вийшло майже два десятки книжок – як для найменших читачів, так і для дітей трохи старших, а також для підлітків: А. І. Давидов – автор таких книжок: «Ширшає виднокруг», «Сонячні вершники», «Експедиція Суничка», «Катамаран», «Без креслень і кельми», «Знай, люби, бережи», «Скарб», «Голубий патруль», «Озивайко», «Сонечко спить у дзвониках», «Пригоди Озивайка», «Не так вже й тісно на землі», «Цілющий камінь», «Про Озивайка, лісовий люд та їхні незвичайні пригоди».
Письменник учив жити в храмі природи, бути у ріднім краю не байдужим чужинцем, а його сином.
Не випадково визнаний майстер слова Михайло Стельмах так визначив творчу особистість автора: «Анатолій Давидов – письменник своєї землі, а отже, свого кореня і нев’янучої гілки. Йому близьке і дороге те, повз чого проходить людина байдужа, з холодним серцем, порожньою душею. Таким людям письменник нагадує: подивіться навколо себе, погляньте під ноги, не минайте ні роси, ні краси. Обережно ступайте по цій теплій і сивій одвіку, прабатьківській землі».
Рідні письменника передали односельцям бібліотеку з творів літератора. Тепер усі – і дорослі, і діти – у Бочечках зможуть доторкнутися і можливо навчитися тієї мудрості та доброти, яку залишив після себе Анатолій Давидов.
Микола Семенович Гриценко
Відомий талановитий український поет і прозаїк Микола Семенович Гриценко (9.05.1962, уродженець с. Тимченки Недригайлівського району), лауреат літературної премії ім. Л. Глібова, Всеукраїнської літературної премії ім. О. Олеся, міжнародної літературної премії ім. І. Кошелівця у своєму творчому доробку теж має дитячу книгу, яка стала улюбленою у дітвори – «Довго кувати зозулі». Вона багатьох подивувала неабиякою уважністю до слова, образним мисленням, що глибоко закорінене в рідну землю.
Книжечка адресована дітям молодшого шкільного віку. Навіяна вона споминами про власне дитинство, материнську хату. Щиро, безпосередньо оповідає автор про епізоди із життя маленького Дмитрика, який тільки-но вступив у дивосвіт сільського життя. Тонке розуміння дитячої психології відчувається в оповіданні, що дало назву книжечці, а також в інших – «Я не малий», «Здрастуйте, метелики!» та ін. Автор сприймає, як непорушні, засади української народної педагогіки. І це підвищує вартість видання. Хіба ми тепер часто чуємо, коли діти звертаються до батьків на «ви»? Віддавна, на Україні це було нормою, і Дмитрик у книжечці каже батькові й матері «ви», а не «ти», як повелося останнім часом.
Привертає увагу мова – дивовижної краси і чистоти, яку доводиться чути в недригайлівських селах. В дитячих оповіданнях М. Гриценка вона озивається, не втрачаючи своєрідності звучання і лексики.
Книжечка М. Гриценка написана в кращих традиціях української дитячої літератури.
Євгенія Василівни Гончаренко
Ім’я Євгенії Василівни Гончаренко (8.12.1949, м. Шостка) – нове в художній літературі Сумщини. За спеціальністю – інженер-технолог. Ії твори дивують своєю різножанровою палітрою: вірші, пісні, романи, новели, казки і вірші для дітей, ілюстровані нею самою. Основна тема її дитячих творів – краса природи рідної Сіверянщини, Полісся, краси землі її дитинства. Ії твори сприяють вихованню в дітей уваги й любові до природи, інтересу до всього живого, спостережливості, закликають охороняти багатства природи, виховують у них естетичні смаки.
Остап Вишня
| Справжнє ім’я - Павло Михайлович Губенко | |
| (1889-1956) |
Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся!
Але як це трудно!”
Неоднораз, особливо на схилі літ, Остап Вишня з великою сердечністю говорив про суспільне покликання радянського письменника, про вірність нашого мистецтва правді життя, про любов і повагу до людини праці. Органічність цих роздумів митець підтвердив своєю художньою творчістю.
Народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 13 листопада 1889р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській сім'ї. Він закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Києві, у військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907p.) працював фельдшером — спочатку в армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, старанно “налягав” на самоосвіту, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917p. вступив до Київського університету; одначе скоро залишив навчання і повністю віддався журналістській і літературній праці.
Перший надрукований твір Остапа Вишні — “Демократичні реформи Денікіна (Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)” — побачив світ за підписом “П. Грунський” у кам'янець-подільській газеті “Народна воля” 2 листопада 1919р.
Тут було надруковано ще кілька фейлетонів молодого письменника, а з квітня 1921p., коли він став працівником республіканської газети “Вісті ВУЦВК”, розпочинається період його активної творчості і систематичних виступів у радянській пресі (псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921р. в “Селянській правді” під фейлетоном “Чудака, їй-богу!”).
Для формування і становлення письменницького таланту Остапа Вишні велике значення мали певні біографічні чинники. Дитинство гумориста, як уже згадувалося, пройшло на Полтавщині, де особливо відчувались любов і шана до славетних земляків-класиків І. П. Котляревського й М. В. Гоголя (творами останнього майбутній письменник захоплювався уже в шкільні роки); змалечку пізнавав Павло Губенко всі премудрості селянського буття, навіч бачив яскраві типи людей праці, захоплювався їхньою соковитою мовою, в якій часто озивалася дотепність народного гумору.
Немає коментарів:
Дописати коментар