Урок - музична відеовітальня.

ТЕМА. Музичні струни душі Шевченка

Мета: ознайомити учнів з творами Т. Г. Шевченка, покладеними на музику; розвинути естетичні смаки шляхом побаченого і почутого; залучити дітей до скарбниці рідної мови, прищеплювати любов і повагу до Шевченкового слова, формувати відчуття прекрасного; виховувати любов до рідного краю, української народної пісні, культуру слухання музики.

Обладнання: портрети Т. Шевченка різного періоду, мультимедійний  проектор, відеозаписи.

Форма проведення. Урок - музична відеовітальня.

Епіграф

Бувають щасливо обдаровані особи і бувають щасливо обдаровані

народи. Я бачив такий народ, народ-музику, це — українці.

П.І. Чайковський

ХІД ЗАХОДУ

Учениця

Тихо надворі. Ні вітру, ні хмар.

Ані шелесне верба височенька.

Наша Оленка відкрила «Кобзар»,

Вголос читає Тараса Шевченка.

Ген за рікою синіє гора,

В небі веселка розквітла казково.

Ніжно вплітається в гомін Дніпра

Добре і щире Шевченкове слово.

Ведучий 1. За багатовікову історію український народ створив неперевершену культурну традицію, скарби літописів, багатий фольклор з величним епосом козацьких дум, красою ліричних пісень, створив образну, співучу мову, наче призначену для поетів. Співучість і краса української народної пісні перелилися в чудові поезії Т.Г. Шевченка.

Виконання ученицею пісні «Зоре моя вечірняя зійди над  горою»»

Ведучий 2. Ступаючи життєвими стежками малого Тараса, замислюєшся: Мабуть, доля вирішила  ще з дитинства провести майбутнього генія через усі можливі пекельні кола.

Учень.

  А тиха доля, доленька Тараса                

  В вінку терновім, боса на снігу…                

  Втирала сльози, зронені завчасно,                 

 Співала люлі ще у сповитку.                 

  І проводжала маму Катрю в вічність,                  

  Разом з Тарасом   свічку їй несла.                  

 Тихенько в бур’яні писала вірші                    

 І малювала мрії крадькома.

Ще з ним ходила тих стовпів шукати,                

Що небо підпирають,                 

 Та дарма.                   

 Нема стовпів.                 

Лише дуби на чатах,                   

 Бо світ цей тлінь…                  

Одна душа жива!

Сценка

Тарас: 

 Мені тринадцятий минало,        

   Я пас ягнята за селом.          

 Чи то так сонечко сіяло,          

  Чи так мені чого було?           

 Мені так любо, любо стало,            

 Неначе в Бога…

Як прийде Оксана, скажу їй: « Ти моя зіронька.»        

    ( Входить Оксана )

Ось іди , Оксаночко , сюди, щось скажу тобі.

Оксана: Ну що?

Тарас:   Та йди ближче.

Оксана: Та й звідси почую.

Тарас:   Знаєш, я кидаю дяка і йду в Лисянку.

Оксана: А чого? Не помирилися?

Тарас:   Ні, не те. Буду учитися на маляра.

Оксана: О! підеш на маляра?

Тарас:   Років за два буду маляром!

Оксана: А що це таке маляр?

Тарас:   Як що? Що схотів, те й намалював. Схотів – дерево, схотів – хату, а схотів – козака

Оксана: Ти бач! Он воно що!

Тарас:   Зароблю грошей, поставлю хату з віконцями. Віконниці розмалюю лілеями або барвінками. А ще тебе змалюю і дивитимусь на тебе.

Оксана: Таке вигадаєш!

Тарас:   А ти знаєш оту пісню «Ой зійди, зійди, зіронько моя вечірняя»?

Оксана: Ну то й що?

Тарас:   Зіронька – то це ти!  

Оксана: Як це? Прирівняв! Чим же я до неї подібна?

Тарас:   Гарна ти! Немає кращої за тебе!

Ведучий 1. Чи знав, чи  думав тоді малий Тарас, що колись буде відомим. Прозаїк, художник, поет, він стане борцем за волю України, символом духовного життя нації, символом її незалежності. Його твори буде перекладено ста сорока сімома мовами, його вірші  стануть народними піснями. (Слайд)

Ведучий 2. Велику невгасиму любов до народної пісні Т.Г. Шевченко проніс через усе своє життя.  Вона з дитинства живила його мрії, звучала голосами кирилівських співаків, сумними переборами кобзарів і лірників. (слайд )

Учень

На розпутті кобзар сидить

Та на кобзі грає;

Кругом хлопці та дівчата —

Як мак процвітає.

Грає кобзар, виспівує,

Вимовля словами,

Як москалі, орда, ляхи

Бились з козаками;

Як збиралась громадонька

В неділеньку вранці;

Як ховали козаченька

В зеленім байраці.

Ведучий 1. Пісня стала найкращим другом Тараса. Вона була основою творчості та першою книжкою, з якої Т.Г.Шевченко довідувався про історію народу, його думки, почуття. Згодом про пісню поет писав: «Вона мене і порадить, і розважить, і правдоньку мені скаже».

Ведучий 2. Т.Г. Шевченко постійно вводив народні пісні, або хоч окремі рядки з них, у чудове мереживо своїх оригінальних творів. У повісті «Близнецы» Тарас Григорович використав понад 20 народних пісень. Іноді досить було одного рядка, щоб надихнути поета на багато неперевершених строф.

Ведучий 1.  За свідченнями сучасників, Шевченко мав добрий голос — приємного тембру баритон — і так співав народні пісні, що «брав за душу».

Ведучий 2. Таки істинна правда: є співаки від Бога.  А були ж  на нашій українській землі могутні баси –І. Паторжинський, Б.Гмиря . Наш земляк Борис Романович Гмиря , маючи унікальний голос і можливість співати на найвідоміших оперних сценах світу, часто виконував пісні на слова Тараса Григоровича  за кордоном, а Іван Сергійович  Паторжинський - видатний український бас, народний артист, чарівний і бархатний голос, виконував пісні на українській сцені.

Презентація «Думи мої, думи мої»

Ведучий 1. Т. Г. Шевченко дуже любив музику. Читаючи  його щоденники, повісті, можна знайти кілька сотень  розсипаних по текстах згадок про музику. Шевченко її дуже добре відчував, навіть більше того — він навчився сам грати на фортепіано, виконував нескладні твори Моцарта і Бетховена. І саме один з його улюблених  класичних музичних творів зараз прозвучить.

Виконання учнем класичного твору

Ведучий 2. Його значення для розвитку   української музики важко переоцінити.

Сучасні музиканти теж використовують творчий спадок великого Кобзаря. Так, українські гурти  «Кому вниз», «Мертвий півень», «Сад», «Гайдамаки» та українські виконавці Марія Бурмака, Ірина Білик  у своїх творчих доробках мають багато пісень на вірші Т. Г. Шевченка.

Презентація ( М. Бурмака «Ой скрикнули гуси»)

Ведучий 1. Згадаймо пісні на вірші Т. Г. Шевченка. Це: «Суботів», «До Основ’яненка», «Не нарікаю я на бога», «Розрита могила», «Калина», «Садок вишневий», «Вже років двісті», «Є на світі доля», «Тече вода з-під явора», «Було колись на Україні», «Молітесь браття», «І смеркає, і світає», «Нащо мені женитися», «Не завидуй багатому», «Над Дніпровою сагою», «Заповіт», «Не женися на багатій», «Реве та стогне».

Ведучий 22 . «Зоре моя вечірняя». « На розпутті кобзар сидить» , «Давно те минуло», «Тече вода в синє море», «Зацвіла в долині» , «І золотої й дорогої»,  «І мертвим, і живим, і ненародженим» та багато інших.

Учні читають ці вірші Т. Г. Шевченка напам’ять.

Давно те минуло,

Як мала дитина,

Сирота в ряднині,

Я колись блукав

Без свити й без хліба

По всій Україні,

Де Залізняк і Ґонта

З свяченим гуляв.

Давно те минуло,

Як тими шляхами,

Де йшли гайдамаки,

Малими ногами

Ходив я та плакав,

Та людей шукав,

Щоб добру навчили.

І ніхто не бачив,

Що мала дитина

У куточку плаче.

Спасибі, дідусю,

Що ти заховав

В голові столітній

Ту славу козачу:

Я її онукам

Тепер розказав!

Тече вода в синє море,

Та не витікає;

Шука козак свою долю,

А долі не має.

Пішов козак світ за очі;

Грає синє море,

Грає серце козацькеє,

А думка говорить:

Куди ти йдеш не спитавшись?

На кого покинув

Батька, неньку старенькую,

Молоду дівчину?

На чужині не ті люде,–

Тяжко з ними жити!

Ні з ким буде поплакати,

Ні поговорити!

Сидить козак на тім боці –

Грає синє море.

Думав, доля зустрінеться,–

Спіткалося горе.

А журавлі летять собі

Додому ключами.

Плаче козак – шляхи биті

Заросли тернями.

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа

І защебетала.

І вийшов до неї

З зеленого гаю

Козак молоденький;

Цілує, вітає,

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

І золотої й дорогої

Мені, щоб знали ви, не жаль

Моєї долі молодої;

А іноді така печаль

Оступить душу, аж заплачу.

А ще до того, як побачу

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі,

Одно-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається,  що се я,

Що це ж та молодість моя.

Мені здається, що ніколи

Воно не бачитиме волі,

Святої воленьки. Що так

Даремне, марне пролетять

Його найкращії літа,

Що він не знатиме, де дітись

На сім широкім вольнім світі,

І піде в найми, і колись,

Щоб він не плакав, не журивсь,

Щоб він де-небудь прихиливсь,

То оддадуть його в москалі

Учень

 Бандуристе, орле сизий!

Добре тобі, брате:

Маєш крила, маєш силу,

Є коли літати.

Тепер летиш в Україну —

Тебе виглядають.

Полетів би за тобою,

Та хто привітає.

Я й тут чужий, одинокий,

І на Україні

Я сирота, мій голубе,

Як і на чужині.

Чого ж серце б'ється, рветься?

Я там одинокий.

Одинокий... а Украйна!

А степи широкі!

Там повіє буйнесенький,

Як брат, заговорить;

Там в широкім полі воля;

Там синєє море

Виграває, хвалить бога,

Тугу розганяє;

Там могили з буйним вітром

В степу розмовляють,

Розмовляють сумуючи,

Отака їх мова:

"Було колись — минулося,

Не вернеться знову".

Полетів би, послухав би,

Заплакав би з ними...

Та ба, доля приборкала

Меж людьми чужими.

Якби мені черевики,

То пішла б я на музики,

Горенько моє!

Черевиків немає,

А музика грає, грає,

Жалю завдає!

Ой піду я боса полем,

Пошукаю свою долю,

Доленько моя!

Глянь на мене, чорнобриву,

Моя доле неправдива,

Безталанна я!

Дівчаточка на музиках

У червоних черевиках, —

Я світом нуджу.

Без розкоші, без любові

Зношу мої чорні брови,

У наймах зношу!

І мертвим, і живим, і ненародженим

землякам моїм в Украйні і не в Украйні

моє дружнєє посланіє

І смеркає, і світає,

День божий минає,

І знову люд потомлений

І все спочивачу.

Тілько я, мов окаянний,

І день і ніч плачу

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не чує

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються,

Правдою торгують.

І господа зневажають,

Людей запрягають В тяжкі ярма.

Орють лихо, Лихом засівають,

А що вродить? побачите,

Які будуть жнива!

Схамениться,Діти юродиві!

Подивиться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Умийтеся! образ божий

Багном не скверніте.

Не дуріте дітей ваших,

Що вони на світі

На те тілько, щоб панувать...

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають

Замість пива Кров праведную

із ребер точать.

Просвітити, кажуть, хочуть

Материні очі

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля

Ведучий 1. Музикальність особи Т. Шевченка, нерозривність з народною піснею яскраво відбилися на його поетичній творчості. А це в свою чергу сприяло широкому втіленню його поезії в музиці (дослідники нараховують понад дві тисячі композицій на слова Т. Шевченка).

Ведучий 2. Шевченко дуже любив музику взагалі. Відвідував усі оперні прем’єри, престижні концерти. Він прегарно розумівся на творах Моцарта, Бетховена, захоплювався творами Гайдна, Вебера, Мендельсона, Шопена, Чайковського, Глінки, Тарас Шевченко – наймузичніший поет у світовій літературі.

Ведучий 1.  Наспівність , мелодійність поезії Шевченка дала поштовх до написання численних  музичних композицій майже всім українським композиторам. Найбільшу кількість творів на слова Шевченка написав Микола Лисенко. Першим з  друкованих музичних творів на текст Шевченка є солоспів «Сирота» («Нащо мені чорні брови»), який виконала Оксана Петрусенко- «наш український Соловейко», -так говорили її сучасники.

Презентація-кліп («Нащо мені чорні брови»)

Ведучий 1. На твір письменника «Лілея» Костянтин Данькевич написав музику та у 1949р. був поставлений балет.

1 Презентація (балет «Лілея»).

 2. Вірш «Лілея» читає учениця

За що мене, як росла я

Люде не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!

Скажи мені, мій братику,

Королевий Цвіте!»

«Я не знаю, моя сестро».

І Цвіт Королевий

Схилив свою головоньку

Червоно-рожеву

До білого пониклого

Личенька Лілеї.

І заплакала Лілея

Росою-сльозою…

Заплакала і сказала:

«Брате мій, з тобою

               Ми давно вже кохаємось

А я й не сказала,

Як була я людиною,

Як я мордувалась.

Моя мати… чого вона,

Вона все журилась

І на мене, на дитину,

Дивилась, дивилась

І плакала? Я не знаю,

Мій брате єдиний!

Хто їй лихо заподіяв?

Я була дитина,

Я гралася, забавлялась,

А вона все в’яла,

Та нашого злого пана

Кляла-проклинала.

Та й умерла. А мене пан

Взяв догодувати.

Я виросла, викохалась

У білих палатах.

Я не знала, що байстря я,

Що його дитина.

Пан поїхав десь далеко,

А мене покинув.

І прокляли його люде,

Будинок спалили…

А мене, не знаю за що,

Убити не вбили,

Тілько мої довгі коси

Остригли, накрили

Острижену ганчіркою.

Та ще й реготались.

Жиди навіть нечистії

На мене плювали.

Отаке-то, мій братику,

Було мені в світі.

Молодого, короткого

Не дали дожити

Люде віку. Я умерла

Зимою під тином,

А весною процвіла я

Цвітом при долині,

Цвітом білим, як сніг, білим!

Аж гай звеселила.

Зимою люде… Боже мій!

В хату не пустили.

А весною, мов на диво,

На мене дивились.

А дівчата заквітчались

І почали звати

Лілеєю-снігоцвітом;

І я процвітати

Стала в гаї, і в теплиці,

І в білих палатах.

Скажи ж мені, мій братику,

Королевий Цвіте,

Нащо мене Бог поставив

Цвітом на сім світі?

Щоб людей я веселила,

Тих самих, що вбили

Мене й матір?.. Милосердий

Святий Боже милий!»

І заплакала Лілея,

А Цвіт Королевий

Схилив свою головоньку

Червоно-рожеву

На білеє пониклеє

Личенько Лілеї.

Ведучий 2. Не залишають без уваги своїх маленьких глядачів і  мультиплікатори, які створюють  сучасні мультфільми на слова Кобзаря .

Показ відеозапису мультфільму «Садок вишневий»

Ведучий 1. У Тараса Шевченка, як відомо, дітей не було. Але сьогодні в Києві живуть потомки його молодшого брата Йосипа, син якого – Трохим – похресник великого українського поета. Праправнучка Трохима викладає німецьку мову в одній із столичних шкіл. Її ж внуки – Михайло і Василь –наймолодші потомки Шевченка. Михайло закінчив оркестровий факультет Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, грає на віолончелі. Пише музику, працює над обробкою народних пісень, створює п’єси. Василь закінчив музичну школу імені М. В. Лисенка в Києві. Геній Шевченка живе у його потомках і у всіх нас, українцях!

Ведучий 2. У кожного – свій Шевченко, бо всяк вибирає в його спадщині те, що йому найближче. А спадщина його невичерпна, як власне сама українська пісня, українська мова і сам український народ.

Кліп «І мертвим , і живим , і ненародженим (посланіє)»